Крилаті вислови про мову

Крилаті вислови

про мову

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється — ожива,

Як їх почує!.. (Т. Шевченко)

Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово. (Т. Шевченко)

Слова — полова,

Але огонь в одежі слова —

Возсмертна, чудотворна фея,

Правдива іскра Прометея. (І. Франко)

 Слово, моя ти єдиная зброє. (Л. Українка)

 Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота схованка його духу, його багата скарбниця. (Панас Мирний)

 Українська мова в багатстві, витонченості й гнучкості форм не поступається ані жодній із сучасних літературних мов слов'янства... (М. Драгоманов)

 Рідна мова! Рідна мова!

Що в єдине нас злива,—

Перші матері слова,

Перша пісня колискова. (О. Олесь)

 О мово, ноче колискова!

Прийми мій радісний привіт.

Напік пройшла пора безславна...

Цвіти і сяй, моя державна... (О. Олесь)

Прекрасне слово, але що в ньому,

як не від серця йде воно? (В. Мисик)

 А Вкраїни ж мова — мов те сонце дзвінкотюче,

 мов те золото котюче,

вся і давність, і обнова,— українська мова. (П. Тичина)

 Розцвітай же, слово,

і в родині, і у школі, й на заводі, і у полі

пречудесно, пречудово —

розцвітай же, слово! (П. Тичина)

Як парость виноградної лози

          Плекайте мову. (М. Рильський)

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

 красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов’їну. (В. Сосюра)

 Вивчайте, любіть свою мову,

Як       світлу Вітчизну любіть,

Як стягів красу малинову,

Як рідного неба блакить. (В. Сосюра)

 О мово рідна! їй гаряче ! Їй гаряче

 віддав я серце недарма.

Без мови рідної,             юначе,

й народу нашого нема. (В.    Сосюра)

Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати повагу до себе. (Олесь Гончар)

 Листку подібний над землею, що вітер з дерева зривав,          хто       мову матері своєї, як            син невдячний, забува.(В.Сосюра)

О мово рідна! Золота колиско,

В яких світах би не бувала я,—

З тобою серцем, і по-українськи

Я вимовляю мамине ім’я. (3. Кучерява)

Слова — це крила ластівки, вона  їх         не почуває, але         без них не може злетіти.

 (Ю.. Мушкетик)

Раби — це нація,

котра не має Слова,

 Тому й не може захистить себе. (О. Пахльовська)

До словечка, до слов’ятка притулися,

Може, так хоч мови рідної навчишся. (М. Тимчак)

 Купана-цілована хвилями Дніпровими,

 Люблена-голублена сивими дібровами,

З колоска пахущого, з кореня цілющого,

Із усмішки і сльози, сонця, вітру і грози

Наша мова. (Н. Білоцерківець).

 Мова твоя, Україно,

З мови твоїх солов’їв,

Мова твоя солов’їна

3 присмерком Соловків. (Д. Кремінь)

 Коли зникає народна мова -  народу нема більше!.. (К. Д Ушинський).

Я знаю: мова мамина — свята,

В ній вічний незнищенний дух свободи.

Її плекали душі і вуста

Мільярдів. Це — жива вода народу. (М. Адаменко)

Без мови в світі нас — нема! (М. Шевченко)

 Пречиста рідна мова з непам’ятних глибин —

Співуча, як весілля, живуча, як верба. (Б. Стельмах)

Нехай же осіняє нас крилато

Не  слава — Слово отче. Слово злато.

 Надзвичайна мова наша є ще таємницею. (М. Гоголь)

Присягаюся, мово, тобі, як небу

 Присягає на вірність одвічну птах.

Бо в безсмерті твоїм і твоїм натхненні

Чую -думка зринає у вись нову,

Бо живе в тобі ніжне Вітчизни ймення,

Значить, я у тобі живу. (Г. Світлична)

 Мова — це історія народу. Це шлях цивілізації й культури. (0. Купрін)

 Найперша і найголовніша ознака індивідуальності  народу — це його мова. (М. Шумило)

 Коли забув ти рідну мову —

 біднієш духом ти щодня;

 ти втратив корінь і основу,

ти обчухрав себе до пня. (Д. Білоус)

 Прийняла я дарунок від нені —то мова,

Тому скарбу ніколи не скласти ціни. (Л. Забашта)

Нас далеко чути, нас далеко видно,

Дмуть вітри історії в наші паруси,

Розвивайсь і далі, мово наша рідна,

І про нас нащадкам вістку донеси. (О. Підсуха)

 Хай іншим словом володію...

Хоч мов я знатиму до ста,

На материнській лиш посмію

Відкрить до матері вуста. (Г. Петрук-Попик).

 Народ без мови — це обмова,

Народ без мови — не народ. (П. Перебийніс)

 Той, хто не знає рідної материнської мови або цура­ється її, засуджує себе на злиденність душі.(Д. Сухомлинський)

 Мова — то цілюще народне джерело, і хто не припадає до нього вустами, той сам висихає від спраги.(В. Сухомлинський)

 Любов до Батьківщини неможлива без любові до рід­ного слова (В. Сухомлинський)

 Батьківщина — це твоє рідне слово. Знай, бережи, збагачуй велике духовне надбання свого народу — рідну українську мову. (В. Сухомлинський)

 Ти зрікся мови рідної.Тобі

 Твоя земля родити перестане,

Зелена гілка в лузі на вербі

Від доторку твого зів’яне! (Д. Павличко)

 Ти зрікся мови рідної. Ганьба

Тебе зустріне на шляху вузькому...

Впаде на тебе, наче сніг, журба —

Її не понесеш нікому! (Д. Павличко)

Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури.

(В. Сухомлинський)

... Наша пісня майже зовсім селянська і проста, на­писана простонародною мовою, але я сміливо заявляю, що при своїй простонародності і простоті вона щира, чис­та і безпосередня.

(Г. Сковорода)

... на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди.

(Т. Шевченко)

Запитують іноді: чи здатна малоруська мова досягти вищого літературного розвитку?.. Та хіба слід мати тут який-небудь сумнів?

Коли у поляків з’явився Міцкевич, їм уже не потрібні стали поблажливі відгуки якихось французьких чи ні­мецьких критиків: не визнавати польську літературу озна­чало тоді б тільки виявити власну дикість. Маючи тепер такого поета, як Шевченко, малоруська література та­кож не потребує нічиєї ласки. Та й крім Шевченка пишуть тепер малоруською мовою люди, які були б не останніми письменниками в літературі навіть багатшій, ніж велико­руська.

(М. Чернишевський)

... Українська мова в багатстві, витонченості й гнучкос­ті форм не поступається ані жодній із сучасних літератур­них мов слов’янства і не бідна аж ніяк на поняття, аби нею заважко було перекладати глибину філософських думок і змальовувати високохудожні образи. Це не мова просто­люду тільки, як твердять московські невігласи, а мова цілої нації, політичне майбутнє якої іще попереду, але чиє місце на право самостійного розвитку в ряду цивілі­зованих народів уже завойоване й не може бути зайняте ніким іншим.

(М. Драгоманов)

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка його духу, його багата скарб­ниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, досвід, почування.

Мова — така ж жива істота, як і народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть його душі, смерть усього того, чим він відрізняється від інших лю­дей.

(Панас Мирний)

Запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена му­зики і квіткових пахощів — скількома епітетами супрово­диться визнання української мови. І, зрештою, всі ці епітети слушні.

Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе.

(О. Гончар)

... Я бачила вияви щирого, палкого почуття, вияви шани до українського театрального мистецтва, вияви любові до нього, і ця любов мовить мені, що справа, якій я при­святила свої скромні сили, потрібна рідному народові, не­обхідна для національного розвою, для його духовної вро­ди й снаги.

Я вірю в краще майбутнє рідного народу, вірю, ні, я впевнена, що вільний геній мого народу витворить нове вільне мистецтво...

(М. Заньковецька)

... я дуже люблю... народну українську мову, звучну, барвисту й таку м’яку.

(Л. Толстой)

Я люблю Україну братньою любов’ю... Люблю за пі­сенність, величавість і м’який гумор народної мови, що живила і поетичний голос Тараса Шевченка, й іскрометну іронію вічного слова Гоголя. Люблю її класичну літера­туру, що дала світові безсмертні імена Лесі Українки, Франка, Коцюбинського, Панаса Мирного...

(М. Алексєєв)

І якщо завтра моя мова згине, уже сьогодні вмерти ладен я.

(Р. Гамзатов)

Не умовних звуків тільки вчиться дитина, вивчаючи рідну мову, але п’є духовне життя й силу з рідної груді рідного слова.

Коли зникає народна мова — народу нема більше!.. Відберіть у народу все — і він усе може повернути, але відберіть мову, і він ніколи більше не створить її; нову батьківщину навіть може створити народ, але мови ніко­ли: вмерла мова в устах народу — вмер і народ.

(К. Ушинський)

Хто не любить своєї рідної мови, солодких, святих зву­ків свого дитинства, не заслуговує на ім’я людини.

(Й. Гердер)

Українська музика та поезія є найрозкішніша з усіх гілок світової народної творчості. Мінорна за змістом, смут­на навіть у своєму веселому пориві, українська пісня ста­виться всіма знавцями на перше місце в музиці всіх наро­дів. Українські думи, що через століття передавалися Гомерами України — кобзарями, світять своїми барвами, по­чуваннями, лицарством у любові і ворожнечі, розмахом козацької одваги та філософською вдумливістю.

(А. Луначарський)

Століттями мова народу була тією повноводною рікою, яку ми називаємо поезією.

 Поетична грань жила в слові,і слово було немислиме без неї, як немислима ріка без води, повноводність — без глибини.

Той, хто не знає рідної материнської мови або цураєть­ся її, засуджує себе на злиденність душі.

 (В.Сухомлинський)

Батьківщина — це твоє рідне слово. Знай, бережи, збагачуй велике духовне надбання свого народу — рідну українську мову. Це — мова великого народу, великої культури. Українською мовою написані невмирущі твори Котляревського і Шевченка, Франка і Лесі Українки, Нечуя-Левицького і Коцюбинського. Українська мова живе в прекрасних піснях твого народу.

 (В.Сухомлинський)

Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідно­го слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув від­тінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім’ям своєї родини. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово,— це людина без роду й племені.

 (В.            Сухомлинський)

Мова — то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги.  

                                                   (В. Сухомлинський)

Не можна ходити по рідній землі, не чаруючись виплеканою народом у віках рідною мовою. В народу немає скарбу більшого, як його мова... Слова — це крила лас­тівки, вона їх не почуває, але без них не може злетіти.  Тож маємо зробити все для того, щоб не згорнулися крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давнини в наші дні.

(Ю. Мушкетик)

           Рідна мова — це найособистіша і найглибша сфера обстоювання свого «я», коли воно є, своєї особистої і на­ціональної гідності. Та річ не тільки в цьому. Річ і в об’єк­тивній природності, доцільності рідних мов та мовного розмаїття в багатонаціональному світі, річ в об’єктивній цінності їх для картини світу, річ у тому, що з умиранням усякої, а особливо розвиненої національної мови, людство назавжди втрачає одну зі сторінок своєї духовної історії, стає біднішим і несправедливішим.

(І. Дзюба)

З мовою тісно пов’язані проблеми людського буття, зокрема історії, минулого, сучасного і майбутнього українського народу, поняття Батьківщини як суверенної Української держави і як рідного, батьківського краю.

Українська мова — скарбниця духовних надбань на­роду, досвіду праці, творчості і співжиття багатьох поко­лінь українського народу, оберіг його звичаїв і традицій, запорука інтелектуального зростання, розвитку, поступу в загальнолюдському житті. У багатьох висловах про українську мову звучать епітети, що символізують Укра­їну через ознаки її природи,— вишнева, солов’їна, волош­кова, кашнова. В житті народу рідна мова й рідний край є поняттями не просто близькими, а порідненими. Рідна мова починається з маминої колисанки, народної пісні, жарту, казання, батьківського мудрого слова, тому з нею пов’язаний цілий спектр морально-етичних понять: вір­ності й відданості, честі й чеснот, щирості й добра, взаєм­ної пошани й поваги, миру й злагоди, дружби й товарись­кості. Рідна мова єднає родину, вона є основою родоводу, від мами, бабусі, батька, дідуся, брата, сестрички веде юну душу у світ людських взаємин і стосунків, і весь цей світ виявляється у мові й через мову.