Він був кріпаком, став велетнем в Царстві Духа! (Сценарий до дня народження Шевченка).

Ми тебе не забули, Тарасе!

Мета: розкрити велич і безсмертя українського поета, світового генія, неперевершеного майстра слова Т.Г.Шевченка.  

Учитель       Який потрібно мати

                          В душі безсмертний цвіт,

Щоб хвилювати людство

І через сотні літ.

Яким зарядом треба

Наснажити слова,

Щоб пісня і сьогодні

Звучала, як нова …

О. Підсуха

Тарас прийшов на світ, коли ще скутий кригою сивів у берегах Дніпро. Березень благословив першу сльозу немовляти, що, мов із серця, упала Славутичу на груди й розтопила кригу. Саме в ці прекрасні березневі дні все людство вшановує великого Кобзаря. Протягом недовгих літ життя Т.Шевченко зорав свою ниву і засіяв її словом добра, любові, правди та волі. Тож давайте і ми сьогодні кинемо чисті зерна великої вдячності на Шевченкову ниву.

                     До портрета Шевченка підходить учень і учениця. У руках – запалені свічки

Учень:

Свічку поставлю, свічку поставлю,

Мов перед образом, перед тобою.

І хоч у мріях народ свій заставлю

Стати навколішки поряд зі мною.

Благословенна хай буде година

І тая хата, і село,

Що Україні принесло

З великих найбільшого сина.

Учениця:

Стою перед тобою, поете,

Маленька, як макове зерня,

Твій погляд пронизує душу,

Немовби колючеє  терня.

Схилюся низько, Тарасе,

І клятву тобі я приношу,

За всіх і за вся нерозумних

У тебе прощення я прошу.

ЗВУЧИТЬ  пісня «РЕВЕ ТА СТОГНЕ ДНІПР ШИРОКИЙ»

Ведучий: З цих слів: «Реве та стогне Дніпр широкий» з поеми «Причинна» розпочинається «Кобзар» великого Тараса. З цих слів йде початок  славетного сина України – великого поета і художника Тараса Григоровича ШЕВЧЕНКА, патріота України, її Пророка. Пошана і вдячність наповнюють серця усього людства, бо Тарас ШЕВЧЕНКО – не тільки співець України, він митець на всі часи, на всі віки для всіх людей на землі. Ми пишаємось тим, що він – наш земляк,  а ми прагнемо бути достойними його нащадками. У багатьох оселях наших земляків і сьогодні можна побачити портрет ШЕВЧЕНКА, заквітчаний вишитим українським рушником.

(вірш Л. Храпливої «Портрет Шевченка»)

До мене сьогодні всміхнувся Шевченко

З картини, що там на стіні.

Читає вірші його залюбки ненька,

Розказував батько мені:

Як вівці він пас – ще малий був хлопчина,

А виріс – великий дав дар:

Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,

Цю книгу, що зветься «Кобзар»

Буду й я любити Вкраїну рідненьку,

То може й мені ще не раз

З портрету ласкаво всміхнеться Шевченко,

Наш батько, великий Тарас.

Ведуча: Життя нашого поета таке дивне, що слухаючи про нього, можна було б сказати, що це легенда.

           За широкими морями, за лісами дрімучими був колись веселий край, розкішний і багатий, заневолений двома неволями. Одна неволя – панська, а друга – царська. І жили там рабами в тяжкій чужій роботі заворожені в неволю люди. Світ їм було зав’язано, говорити – заказано, ходили німі.

Україна... В одному вже тільки цьому слові бринить ціла музика смутку і жалю... Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, довгої, вікової, героїчної боротьби за волю, в результаті якої – велетенське кладовище і високі могили в степу, руїна та прекрасна на весь світ пісня...

Тяжкий сон, подвійна неволя і темна ніч , як ворон. Тільки Дніпро з очеретами, тільки вітер з степовими могилами шепотіли ночами: гай, гай... умер прекрасний край.

Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці. Україна – це марні, обшарпані, голодні люди. Поема жалю і смутку... краси і недолі.

Отже, одна з найсмутніших сторінок у цій поемі належать невиданому у всі часи по всьому світі її огненному поетові. Легендарному поетові казкового краю... Великому борцеві за волю свого краю, свого люду, за безмежно широку волю на всьому світі поневолених народів. За всіх поневолених, близьких і далеких.

Ведучий: . Т.Г. Шевченко народився 9 березня 1814 р. в с. Моринцях Звенигородського повіту Київського повіту Київської губернії (нині Черкаська область).Батько – Григорій Іванович– родом з Кирилівки; мити – Катерина Якимівна Бойко– з Моринців. Обоє були кріпаками пана Енгельгардта.

Знесилені тяжкою працею на панщині, кріпаки вмирали рано. 20 серпня 1823 році, коли Тарасові було 9 років, померла його мати.

Лишившись з малими дітьми (Катерина вже вийшла заміж), батько змушений був одружитися вдруге. Він взяв удову Оксану Терещенко, в якої було своїх троє дітей. Незабаром, коли Тарасові ледве сповнилося 11 років, 21 березня 1825 року помер батько.

Тяжкою тоді була доля сиріт.

Інсценівка « Розрита могила»

Дійові особи:

Тарас-пастушок

Степан-пастушок

Козак з могили

Дія відбувається ввечері в степу біля села Кирилівки на Україні.

Степ. Могила. На могилі сидять пастушки: Тарас і Степан. Вечоріє

Ява І

Тарас. Дивись, Степане, як прегарно сонце заходить!  Зачервонілось – як пожар. А небо – як прекрасно красками міниться!.. Ех, як хотілось би мені уміти вже добре малювати, мати фарби і змалювати оту красу… (задумливо).

Степан. Так… Сонце заходить -  то й час нам уже, Тарасе, гонити вівці додому…

Тарас. Гони, Степане,  та займи і мої вівці, а я заночую тут  у степу.

Степан. Не хочеш іти додому?

Тарас. Не хочу… там мачуха бити мене буде…

Степан. А вечеря? Ти хіба не голодний?

Тарас. Ні, я ще не дуже зголоднів, та й маю ось ще шматок хліба за пазухою, що Оксана дала. А вранці скажеш Оксані, то вона знову передасть…

Степан. А не будеш боятися? Це ж лячно самому ночувати уночі в степу на могилі…

Тарас. Чого лячно? Тут гарно, а не лячно! Дивись лиш: байрак, а там (показує) степ та могила.

Степан. Ну, то добре! Ночуй, а я займу твої вівці (виходить).

                                                                                    Ява ІІ

(Темніє дужче. Здалека чути, як Степан покрикує на овець; поволі втихає все. Тарас лягає на могилу. Та враз блимнуло світло, а з могили виходить козак сивий, похилий. Тарас схоплюється)

Козак. А що – злякався, хлопче?

Тарас (спокійно). Ні! Чого мені лякатись? Я здивувався лише.

Козак. А чи знаєш ти ,хто  я такий?

Тарас. Знаю! Як лиш вус та чуба сивого побачив, то і пізнав, що ви козак запорозький…

Козак. Так, сину! А звідкіля ж ти знаєш про козаків?

Тарас. Мені дідуньо розповідали. Оповідали не раз, як то козаки по морю гуляли, слави добували та з турецької неволі братів визволяли…

Козак. (оперся на списа, задумливо). Ой , так, сину:

Було колись на Вкраїні ревіли гармати,

Було колись, запорожці вміли панувати!

Панували, добували і славу, і волю, -

Минулося…(показує навкруг рукою)

Остались могили по полю…

(Після паузи) Ех, бувало, як згадаєш:

Базари,де військо, як море червоне,

Перед бунчуками, бувало, горить.

А ясновельможний на воронім коні

Блисне булавою – море закипить..

Та що й казать! Минулося!..(знову задумливо)

А чи розповідав тлобі твій дідусь:

За що боролись ми з врагами,

За що ми різались з ордами,

За що скородили списами

Татарські ребра?..

Тарас. Так, так, розповідав… За добро рідного краю,  за Україну…

Козак (радісно). А!.. Так, значить, не вмерла ще наша слава, та й не вмре ще в народі пам'ять славної минувшини! А поряд із про славне минуле жевріє певно в душі того народу  бажання, щоб вернулися ті славні часи… Потішив ти мене трохи, хлопче! А подивлюся, бувало, як на наших могилах жита похилились; в степу німець жито косить, а внук косу несу в росу, замість гострого козацького списа, та мучиться покірно в ярмі  і лиш долю проклинає, - то розпука серце огортає… І я тоді чим мерщій тікав у темну могилу…

Тарас (здивовано). Так ви не мертві там у могилі, а живете?

Козак. Не мертві, сину! Живемо і караємося там… та знай, що не один я!

Тарас. За що ж ви отак караєтесь по могилах?

Козак (сумно).За те , що не стали самі одностайно за козацьку волю ,а шукали  помочі у наших ворогів та й запродали Україну москалям… (Зітхає і хапається рукою за серце). Ох!.. жахлива це була хвилина!.. Як потім народ постав  на Чорного Орла, на прокляту  Москву, тоді цар послав у крові нас утопити  цих повстанців, цих наших рідних братів.. І ми

…По своїй по землі

Свою кров розлили…

Але не за Україну, не за волю козацькую, а власне за те, щоб ще гірш Україну в кайдани цар закував… І ми

Зарізали брата;

Кров’ю брата впилися

І отут полягли

У могилі заклятій… (зажурено похилився на списа).

Тарас.(задумливо, тужно).Ох, як воно бувало по нашій  славній Україні. А я й не знав…

Козак ( стрепенувся , показує Тарасові кругом могили).

Дивись… На всій Україні

Високі могили! – Дивися, дитино:

Усі ті могили  - усі оттакі –

Начинені нашим благородним трупом,

Начинені туго.

     Отсе воля спить!..

Тарас. А чи збудеться воля України та чи  встане вона із могили?

Козак (твердо) Встане воля!..Світ правди засвітить і помоляться на волі невольничі діти!

Та спочатку потрібно збудити зі сну і розкрити їм очі на те, що діється круг них і що діялось отут колись. І це тобі, Тарасе, судилося зробити! Тобі судилися розповісти братам,

…як ми бились, умирали,

За що ми голови складали

В отсі могили…

                        Кого, коли,

За що Україна стала гинуть…

Пригадаєш ти їм своїми піснями, хто ми, чиї сини, яких батьків, ким і за що закуті – і розбудиш в їхніх серцях любов до неньки України; погорду до невольничого життя і жагу ВОЛІ. І під впливом твоїх палких пісень переродиться народ і прийде та хвиля, коли

…Настане суд, заговорять і Дніпро, і гори,

І потече сторіками кров у синє море…

Тоді та домовина

Розвалиться, а з-під неї

Встане Україна

І розвіє тьму неволі…

Тарас. Та чи зможу я, невчений кріпак, виконати те велике завдання, що ви його на мене покладаєте?

Козак. Зможеш! У твоєму серці палає вогонь любові до України, а в душі ти маєш утаєний дар Божий – силу Пророка.

А ми, оте козацтво із могили, дамо тобі всі свою силу,щоб зміг ти своїм палкм словом, наче гострим козацьким списом

Ропанахати погане,

Гниле серце трудне,

І вицідить сукровату,

А наллять живої,

Козацької тої крові

Чистої святої…

(козак дає Тарасові кобзу)

Ось на тобі кобзу на дорогу твого життя, бо кобзарем віщим судилось бути тобі…

Тарас (бере кобзу, кланяється). Добре,батьку! Хай станеться, як  кажеш…

Козак. Та знай іще, Тарасе, що на тій дорозі прийдеться тобі чимало горя витерпіти. Далеко від України, серед снігів, в пустелі, каратися будеш….

Тарас. Нехай! Щоб лиш Україну розбудити мені, а про все інше мені байдуже…

Мені однаково: чи буду

Я жить на Вкраїні, чи ні,

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігах на чужині, -

Однаковісінько мені…

Козак. Я знав, що такі ось слова почую від тебе! Я знав, що тобюі байдуже,

Чи хто згадає, чи забуде

Тебе в снігу на чужині, -

Та не однаково тобі, -

Як Україну злії люди

Присплять лукаві і в огні

ЇЇ окраденую збудять…

Тому ми й вибрали тебе за будителя України. Іди і співай про колишню славу України! Хай твоє вогняне слово  літає по всій Україні і запалює всіх до змагань. І хай повіє новий вогонь з Холодного Яру!..

(Чути спів півня – в цю хвилину ж привид козака зникає, а Тарас стоїть німо з витягненими вперед руками)

Ведуча: Так! Дитинство Тараса було невеселим, кріпацька доля, рання смерть батьків, прислужування в пана-кріпосника Енгельгарда, злидні, голод. Та навіть терплячи велику нужду, юний Тарас був цілеспрямованим. В лихолітті не огрубіла душа Тараса, а навпаки – проймалася любов’ю та співчуттям до знедолених земляків. Це – чи не найбільша його наука, урок для всіх нас і для прийдешніх поколінь.

(Звучить вірш «Не називаю її раєм»,

на музичному фоні «Садок вишневий коло хати»)

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину… В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло… Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою,

Ще молодую, у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи —

Носити воду школярам.

Брати на панщину ходили,

Поки лоби їм поголили!

А сестри! сестри! Горе вам,

Мої голубки молодії,

Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, й умрете!

 Ведучий: Життєвий шлях Шевченка був дуже важким. Ви тільки вдумайтесь у ці цифри!: із прожитих ним 47 літ він 24 роки був кріпаком, 10 років провів у засланні, у військовій муштрі, без права писати і малювати.
3 роки з гаком поет провів під постійним наглядом поліції, і лише 9 років – він прожив вільною людиною. Все життя його – то важкий труд, де було так мало місця для щастя. Але великий поет понад усе любив свою Україну.
 Ведуча: Доля Тараса і доля України – невіддільні. Шевченко жив Україною, за неї страждав, для неї гартував свою волю, для її пробудження і визволення писав своє неопалиме безсмертне пророче слово, утверджуючи віковічне прагнення українського народу до волі.
          Шануючи сьогодні Кобзаря як символ українства, вклоняємось йому за те, що він – єдиний поет-художник в усій світовій культурі, який врятував націю від виродження в умовах колонізації російською імперією. Сьогоднішня Україна, без перебільшення, постала завдяки шевченківському незламному духу, його думкам і українському слову.

«Свою Україну любіть,

Любіть її …

Во время люте,

В остатню тяжкую минуту

За неї Господа моліть!»

ВЕДУЧИЙ:  Особливо вражає в творчості Шевченка тема жіночої долі. «Наймичка», «Катерина», «Тополя», «Відьма», «Сова», «Слепая», «Мар’яна — черниця», «Марина», «Титарівна» — самі назви говорять про трагічні образи жінок-страдниць. Великий Кобзар бачив у жінці духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість, не прощав аморальності і жорстокості.

(«Лілея» )

Немає у світовій літературі іншого поета, який би так ніжно, з любов’ю оспівав у своїй творчості жінку-матір усієї Землі, берегиню, продовжувачку роду. Його невмирущі слова

«І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син і буде мати,

І будуть люди на землі»

ВЕДУЧИЙ: З дитячих років у Тараса прокинувся талант художника. Це було незвичайне дитяче захоплення. Вугіллям, крейдою, олівцем він малював скрізь, де тільки міг. Ходив по селах в пошуках учителя. То було важке навчання у дяках, малярах. Але сталося так, що пан Енгельгард все ж таки відсилає Шевченка до Петербурга на навчання.

 «Застав при малюванні раз

У Літньому саду Сошенко,

Поміг, щоб вільним став Тарас,

Щоб вчитись став Шевченко».

 ВЕДУЧИЙ: Українські та російські діячі мистецтва і літератури Іван Сошенко, Євген Гребінка, Аполлон Мокрицький, Василь Григорович, Василь Жуковський, Олексій Венеціанов та Карл Брюллов відчули його не аби який творчий потенціал і викупили Тараса з неволі (25.IV.1838). З цією метою Карл Брюллов написав портрет Василя Жуковського – вчителя і вихователя царських дітей. Цей портрет купила цариця – дружина Миколи I, яка дуже поважала Жуковського. На ці гроші було викуплено Шевченка у пана Енгельгардта.  Це дало можливість талановитому юнакові вчитися в Академії мистецтв, де він здобув великих успіхів.
Спливав третій рік, як він жив вільною людиною – один з кращих років його життя. Як художник, він нагороджений двома срібними медалями Академії мистецтв. Тарас Шевченко зумів піднятися від раба-кріпака до академіка гравюри Петербурзької академії мистецтв.
 ВЕДУЧИЙ: Його мистецька спадщина як художника вражає! Вона  налічує 835 творів: живописних полотен, рисунків, офортів та ескізів. Із них 270 не знайдено. Шевченко був першокласним акварелістом – відомо його 210 акварелей-пейзажів, які за рівнем досконалості  стоять у ряду світових здобутків художньої культури; він також був блискучим портретистом-психологом, про це свідчать написані ним 150 портретів.Переважну більшість своїх творів Шевченко намалював не в Україні, але маючи з дитинства феноменальну пам’ять, зумів і на чужині виразити, відтворити духовний стан свого народу на важкому драматичному етапі української історії.
Навчаючись в академії до нього вперше прийшла слава і як  поета: тут у Петербурзі, явився світові найперший  його «Кобзар» 1840 року, в який спочатку увійшли всього 8 його творів. А взагалі творчий спадок Шевченка — поета налічує 240 віршів, балад, поем, драму, 9 повістей, Щоденник, автобіографію, археологічні замітки. Повне зібрання творів Шевченка це 12 великих томів.

 (Звучить музикальний супровід бандури, кобзи)

ВЕДУЧИЙ: «Кобзар» в нашій історії – це не просто книга, це сплав непримиренності до катів і неприйняття духовного рабства. Вона призначена «для пробудження усіх синів у всі століття», як сказав поет. Недарма її називають українською Біблією, яка створює навколо себе таку духовність, в якій мають виростати всі покоління народу. Сам народ визнав «Кобзаря» своєю безсмертною книгою. У творах поета переплелися долі кріпачок з долею неньки – України, боротьба гайдамаків та козаків з боротьбою народу за щастя і волю. Духовну велич і красу Кобзар підніс на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ.

ВЕДУЧИЙ:  Навесні 1847 р. за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві (метою якого було знищення самодержавного кріпосницького ладу і об’єднання всіх слов’янських народів у єдину державу), Шевченка заарештували і відправили спочатку з України  до Петербурга, потім на заслання. При арешті вилучили поему «Сон», за яку Шевченка звинувачено в політичному злочинстві і жорстоко покарано.

 ( «Доля»)

Ведучий: У період найбільшого занепаду національного життя, і з’явився Шевченко, як посланець Божий, слово якого було наділене величезною енергетичною силою, здатною відродити Дух нації.

«За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся, але не каюсь!..»

Правда і воля для нього – добро найкращеє в світі. Боротьбі за них він присвятив усе своє життя.
Тільки у серпні 1857 року залишив Шевченко свою каторгу.

                                                                                   Ліна КОСТЕНКО

ПОВЕРНЕННЯ ШЕВЧЕНКА

 Заслання,  самота,  солдатчина.  Нічого.

 Нічого  —  Оренбург.  Нічого  —  Косарал.

 Не  скаржився.  Мовчав.  Не  плакав  ні  від  чого.

 Нічого,  якось  жив  і  якось  не  вмирав.

 Вернувся  в  Петербург,  і  ось  у  Петербурзі  -

 після  таких  років  такої  самоти!  -

 овацію  таку  йому  зробили  друзі!  -

 коли  він  увійшов.  І  він  не  зміг  іти.

 Він  прихилився  раптом  до  колони.

 Сльоза  чомусь  набігла  до  повік.

 Бо,  знаєте…  із  каторги  в  салони…

 не  зразу  усміхнеться  чоловік…

Він пройшов «похмурий, тернистий шлях, не зрадивши себе, не поганьбивши своєї людської гідності». Але свічка його життя догорала. Фізично знищений, поет відчував, що мрії про одруження, сім’ю, хатину над Дніпром – залишаться нездійсненними. Тільки муза поезії зігрівала змучене серце, дарувала радість творчості. 10 березня 1861 р. в холодній майстерні будинку Академії мистецтв на 47 році – він пішов із життя. Спочатку його поховали в Петербурзі, а згодом, тіло його було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Але лишилися його твори, його заповіти-мрії тобі, мені, усьому українському народові. 

(На фоні музики «Заповіту» Рибальченко М.П. читає «Заповіт» Шевченка…     )

ВЕДУЧИЙ: Шанують і вивчають Великого Кобзаря усі покоління українського народу: від посивілого великопомного покоління до молодших нащадків

 «Я, маленька українка,

Вісім років маю.

Про Тараса Шевченка

Вже багато знаю.

Він – дитя з-під стріхи,

Він – в подертій свиті,

Він здобув нам славу,

Як ніхто на світі.

 А та наша слава

Не вмре, не загине.

Наш Тарас Шевченко –

Сонце України»

ВЕДУЧИЙ: У  ці березневі пам’ятні дні в усіх куточках світу люди поклоняються генію Т.Г. Шевченку .  В  Україні тисяча двісті п’ятдесят шість пам’ятників Шевченкові, і сто двадцять вісім за кордоном у різних країнах.
Ціною героїв Майдану – Небесної сотні ,  воїнам АТО, які поклали  свої життя за нашу свободу, і продовжують боронити й захищати нашу землю від окупації «братнього» народу,  ми тепер виборюємо справжню Незалежність, про яку мріяв великий кобзар Т.Г. Шевченко і про яку  вже ніхто не зможе сказати, що воля і свобода далися Україні надто легко.
Найкращим пам’ятником Великому Кобзареві буде будівництво нової, вільної, очищеної кров’ю боротьби, України!

Народе мій! Великий український,

Ти пута зняв з козацького коня.

Вже – з волею – і хліб святий, і сільця,

Тож зміцнюй, бережи її щодня.

Будь пильним, мій довірливий народе!

Не раз вже потрапляв у пастку ти.

Підняти прапор – то ще не свобода.

Будь мудрим! Вір, що дійдем до мети!

(Звучить пісня про Україну)